POETS OF THE FALL 10.11.13

"Сome feed the rain
Cos' I'm thirsty for your love, dancing underneath the skies of lust.
Come feed the rain
Cos' without your love my life ain't nothing but this Carnival of Rust"

Вже вчетверте фінські романтики з чарівною назвою Poets of the Fall (Поети падіння, не осені!) відвідали Україну, і втретє - Київ. Не зважаючи на це, квитки швидко розійшлися, і вже з літа (та що там - з весни!) фанати перебували в стані солодкого очікування. Кожний концерт Поетів - це вибух пристрасті, це справжнє свято музики і кохання, наповнене глибокими текстами і прекрасними мелодіями. І не тільки я, їх велика прихильниця, так вважаю. Тисячі людей по всьому світу захоплюються чарами Поетів, і кожен знаходить щось своє, близьке до серця.

 Місце проведення концерту приємно мене вразило - насамперед затишною атмосферою і делікатністю охоронців:) Тоді як минулого разу, в клубі Бінго, і те, і те було не на високому рівні. Я прийшла до Стереоплази за півтори години, але там уже тоді було чоловік сорок, і з кожною хвилиною їх ставало все більше. До шостої години, коли нас почали запускати всередину, утворилася довжелезна черга, кінець якої сягав Червонозоряного проспекту:) Всього ж було близько трьохсот-чотирьохсот людей.

Хто раніше встає - тому Бог подає, а хто раніше приїжджає на концерт рок-гурту - той стає ближче до сцени:) Мені пощастило стояти в другому ряду від неї, тож я мала змогу насолоджуватися виступом, не визираючи з-за чиєїсь широкої спини:) Як завжди, основну аудиторію складали дівчата, подекуди траплялися і хлопці (яких ті ж дівчата притягнули за компанію, мабуть). Що поробиш - така вже у Поетів музика: здебільшого ніжна і лірична, повністю присвячена темі кохання. Проте не слід вважати, що швидких і запальних пісень в репертуарі немає - недарма їх музика визначається як рок.

Концерт почався точно в той час, який вказали самі Поети в своєму Твіттері за день до того - о 19:30. О сьомій по сцені почав походжати довговолосий чувак з техпідтримки, поява якого завжди знаменувала, що незабаром ВЖЕ ПОЧНЕТЬСЯ:) А коли на мікрофонну стійку повісили чорне пухове боа - зал узірвався аплодисментами і вигуками, бо ж усі знали, що то означає. І ось, темнішає зал, поодинокі прожектори пронизують задимлене повітря - і виходять вони: Оллі (гітара), Капітан (клавішні), Яска (гітара), Яні (бас) і Ярі (ударні). Не змушуючи нас довго чекати, на сцену шаленим вихром вискакує соліст, автор текстів і композитор - Марко Сааресто, чарівливий бас-баритон, від якого все дрижить усердині і хочеться втратити свідомість. У цей раз Марко обрав образ "привида" (як він сам потім сказав) - руки і півобличчя забарвлені чорною фарбою, лише прозорі блакитні очі блищать.

Концерт розпочався енергійною Wide Awake, і зал одразу почав стрибати разом із Марко, котрий просто-таки випромінював якийсь запал. Так само швидка композиція Show Me This Life (яка, як я чула, є однією з улюблених пісень самого Марко) - і за нею моя улюблена, надзвичайно лірична Cradled in Love. Це просто квінтесенція ніжності, серйозно! На ній зал затих, з усією силою вслухаючись в переливи акустичної гітари і гіпнотичний голос Марко. Лише сотні рук гойдалися в такт. Потім - знову перехід до швидкого ритму з піснею Kamikaze Love, яку не можна не любити. Реакцію залу опишу двома словами - підлога дрижала:) За нею - головна пісня одноіменного останнього альбому - Temple of Thought, дуже глибока і дещо прохолодна композиція. Невеличка інструментальна перерва, на якій у зал запустили величезні білі та червоні повітряні кулі, якими ми радісно перекидались із гуртом (насправді, більше з охоронцями попід сценою:), і якось навіть маніакально намагалися влучити кулею в гітаристів (бо вони найближче до нас стояли). Найбільше з нами грав басист Яні, за що йому дяка:) Та ось повертається Марко - і всі кулі летять у нього. Якусь він навіть відбив, залишивши чорний слід від руки (ця куля стала просто реліквією вечора). З першими акордами зал наповнив драйв - Locking Up the Sun, за якою послідувала одна з улюблених пісень публіки - Illusion and Dream. На цій композиції група традиційно підняла хто бокал вина, хто пляшку з мінералкою, хто банку коли (це Марко, бо він дуже любить солодке:), адже "I raise my glass and say Here's to you" - лунали слова. А ми ж на приспіві хором (і надивовижу чітко!) промовляли слово "...Dishonesty", чим порадували Марко.

Бачу, що я вже багато написала, тож не буду зосереджуватися на наступних трьох піснях (Diamonds for Tears, The Distance, Late Goodbye), якими завершилася основна програма, а перейду одразу до так званого Encore, який цього разу складався аж з п'яти пісень. Перед цим знову була перерва, вже для всієї групи, а коли вони повернулися, на обличчі Марко не було чорної фарби: "I wanted you to see the real me". Він сів на стільчику і виголосив справжню промову, темою якої, звичайно, було кохання. Здається, Марко остаточно змирився з тим, що аудиторія вважає його за духовного наставника:) Зазвучала акустична Сan You Hear Me, яка, власне і доносить основну ідею всієї їхньої творчості.

Наступна ж пісня стала справжнім подарунком, адже раніше вона не виконувалась на концертах, - All the Way For You, пісня, яка змушує хотіти від Марко дітей:) Можете уявити вдячність залу, дівчата просто мліли від захвату. Потім - швидка Running Out of Time, і нарешті, дві найкращі, найвідоміші пісні Поетів - Carnival of Rust і Lift. Вони дійсно прекрасні, що тут ще сказати.

Виконавши 16 пісень, гурт помахав ручками (ми помахали у відповідь, звісно) і пішов за куліси. Овації лунали ще хвилин 10, аж поки не ввімкнули світло. Але і тоді ми не вгамувалися, продовжуючи стояти під сценою в надії на автограф-сесію. Особливо чекала цього я, адже на попередніх двох концертах мені так і не вдалося пробитися до музикантів:( І уявляєте моє розчарування, коли вони так і не вийшли! Все ж, я не надто засмутилася, адже ейфорія від концерту далася взнаки, підібрала трояндову пелюстку (з троянди, яку Марко розкришив під час якоїсь пісні) і пішла собі. На вулиці тиша просто дзвеніла в моїй голові. Всі обличчя, які я зустрічала, йдучи, просто світилися від радощів пережитого. І моє, думаю, також, хоча це вже третій концерт Поетів, який я відвідую:)

З мінусів лише варто зазначити якість звуку - голос Марко дуже сильно перекривався інструментами, тож важко було почути слова. Але то таке:) Загального враження не зіпсувало:)

Кажуть, що навесні Поети знову приїдуть до нас, і це просто чудово, бо їхні концерти дають змогу відчути це життя повніше, глибше зрозуміти його, відсторонитися від повсякденної суєти і просто насолодитися якісною музикою.

Тож разом з усіма фанатами дякую Поетам за черговий незабутній вечір і з нетерпінням чекаю весни!

Новые ботинки

с

«Новые Ботинки» - это музыка, с который мы встречаем северный ветер с улыбкой, которая укроет детей в колыбелях теплым плащом и не даст вредным духам добраться до них. Это музыка, под которую танцуют, пока не настанет зима. 

Восемь лет прошло с выхода альбома "Clann Lir" одноименной группы. Это был настоящий прорыв, всплеск кельтской магии в России, причем исполненный на высшем уровне - ведь в составе группы были признанные, уже состоявшиеся в своих основных проектах исполнители. 

Я попала на Clann Lir, знакомясь с творчеством Хелависы, солистки группы "Мельница", которая, к слову, практически сразу стала моей любимой певицей. Есть в ее голосе нечто особенное - теплота души, наверное...Впрочем, остановлюсь прямо сейчас, ведь я могу бесконечно петь Хелависе дифирамбы:)

Альбом Кланн Лир стал для меня просто двойным ударом - ведь среди прочих стилей музыки я особо сильно люблю кельтский фолк, а тут были народные песни на оригинальных языках, причем исполненые любимой певицей!

Так вот, к чему я веду. Совсем недавно вышел чудесный альбом под названием "Новые ботинки", который является как бы логичным, более совершенным продолжением Кланн Лир. Но на этот раз пластинка вышла как сольный альбом Хелависы, хотя, несомненно, огромную роль сыграли тут и другие музыканты, среди которых знаменитый волынщик Владимир Лазерсон. 

Хелависа еще после выхода Кланн Лир упоминала, что это не конец кельтской истории, что будут еще альбомы с народными песнями, ведь просто грешно не донести до постсоветского пространства столь чудное фольклорное наследие. И можете себе представить, как я была рада, когда "Новые ботинки" увидели свет! Ирландские, шотландские, валлийские песни трогают меня до глубины души, они совершенно волшебные, своей атмосферностью переносят на зеленые Британские острова, где я надеюсь побывать...Но перейдем к трек-листу. К некоторым песням будут комментарии:)

1. Sgt. Early's Dream (03:37) - вступительная композиция, где играют только два главных творца (Хелависа и Лазерсон)

2. Nead na Lachan (3:20) - чудная, просто чудная, заводная ирландская песенка.

3. An Spealadóir / Brògan Ùra (5:26) - сперва легкая ирландская песня про косаря, а потом - те самые Новые ботинки, от которых альбом и получил свое название:) Практически, это всего две повторяющиеся фразы, но они просто очаровательны. Наверное, это можно сказать и про всю пластинку - легкие, светлые песни (несмотря на подчас трагические сюжеты), которые хочется петь.

4. Cowboi-2013 (3:03) - эта пастушья песня была и в Кланн Лир, но теперь она вышла на новый уровень:)
5. Y Ddau Farch (5:21) - валлийская отрывистая песня о двух жеребцах. Я слышала ее и раньше, но в качественной обработке - только теперь:)
6. The Brown and the Yellow Ale (3:31) - эта песня, пожалуй, тронула меня больше всего. Насколько я поняла, здесь рассказывается о древних временах, когда действовало "право феодала" на любую невесту в округе. В конце песни муж девушки умирает, а она даже не заплакала. Эту песню я разучу сразу же, как найду аккорды, ибо воистину она чудесна, несмотря на свою простоту.
7. Alasdair Mhic Cholla Ghasda (2:26) - шотландская песня, которая звучит, как боевой гимн. Судя по тексту, так оно и есть...Вообще, эта композиция словно создана для чего-то энергичного, как война, к примеру.

8. M'Fhearann Saidhbhi  (04:19)

9. Hùg Air A' Bhonaid Mhòir / Da Thàbh Air An Fharaidh (5:19) - завораживающая песня, которая звучит, как заклинание. Здесь слова звучат почти непрерывно, создавая совершенно особый эфект.
10. Coisich, a Rùin (4:14) - нежная шотландская песня о любви. Хороша:)
11. Lord Franklin (5:07) - песня об ислледователе 19-го столетия, лорде Франклине, который отправился однажды на север и пропал. Поется от ица его жены, которая не переставала его искать.

12. Amhrán na Leabhar (5:31) - ирландская песнь-плач о погибших книгах. Самая печальная в альбоме.

Я снова и снова переслушиваю альбом, чтобы запомнить сложные кельтские слова и наконец начать петь, ведь эти песни так и рвутся наружу. Каждая из них по-своему прелестна и волшебна. Огромное спасибо Хелависе, Лазерсону и их друзьям за такой чудесный альбом!

Может, я даже начну изучать ирландский, кто знает...)