We'll be loving till the first light of the day

Did you ever feel your love eclipsing the sun?
 Минулого вівторка, 28.10.14, близько трьохсот людей мали таку можливість. Столицю вчетверте відвідали фінські романтики Poets of the Fall, презентуючи свій новий, шостий альбом під назвою Jealous Gods.
Кілька слів про альбом. Jealous Gods вийшов набагато легшим і світлішим за попередні, і багато фанів були розчаровані. Особисто мені не вистачило темних, пристрасно-темних пісень, які б чудово пішли акомпанементом до депресивних буднів, яих цього року від відсутності ТСРу побільшало -_- Проте побувавши на концерті, я повністю змінила свою думку! Пісні легші, але лірика так само несе глибокі, майже філософські думки, а загальна атмосфера вражає своєю ніжністю. Так і можна схарактеризувати Jealous Gods - філософсько-ніжна платівка:)

Цього разу концерт мав місце в самому центрі столиці, "центровіше" вже нікуди - клуб Sentrum, доволі пристойне приміщення (як на дівчину, яка клуби не відвідує:). Доволі камерний зал, гарно облаштований.

Перед концертом відбувся Meet&Greet, який потроху стає традиційним (треба ж музикантам компенсувати те, що музику тепер безкоштовно піратять з нету), що трохи засмучує "простих смертних", до яких гурт, закономірно, не виходить дати автографи після концерту. Цьогорічна ціна зустрічі з Поетами зашкалювала - 500 грн далеко не кожен у наші часи може викласти з кишені, тому таких щасливчиків було доволі мало. Вони зайшли о 18:30, а основна маса народу стояла до 19:00, поки не відчинилися двері. Охоронці запускали людей по декілька, тому все було чесно, і ваша ведуча змогла зайняти місце в другій лінії біля сцени (бо прийшла ж я за півтори години до початку).

Поети запізнилися на 20 хв, за що фани з року в рік їм вдячні (знаючи про двогодинні запізнення інших гуртів). І ось момент істини - зал заповнюється парою, закулісний голос ніби з "Зоряних війн" читає якийсь ввідний пасаж (складно розчути було, чесно кажучи), і один за одним виходять герої вечора - гітаристи Оллі та Яска, басист Яні, ударник Ярі, клавішник Кеп і останнім - Марко Сааресто, який ось уже більше 10-ти років краде дівочі/жіночі/чоловічі(!) серця за допомогою харизми і чарівного бас-баритону. Серйозно, його голос викликає бажання варити борщ і народжувати дітей, як дехто сказав би:) Перше, що зробив Марко, це опустився навколішки перед аудиторією і простяг руку у натовп, щоб фани могли торкнутися свого ідола. При цьому він посміхався так щиро, що я прямо відчувала той потік енергії, який курсував від людей до соліста і навпаки, особливий зв'язок. В такі моменти розумієш - ось вона, сучасна релігія, не нав'язана, абсолютно природня...P.S.: ваша ведуча теж торкнулася руки свого улюбленого співака, і потім ще довго дрижала від усвідомлення цього;)
Почалося магічне дійство хітом нового альбому під назвою Daze, енергія шалена, чудовий вибір для початку. Однаково сильно і професійно Марко виконав і баритонні, і фальцетні частини пісні, запаливши зал. Посмішки не зникали з облич, і багато хто підспівував.
Пісні з нової платівки, звісно, зайняли основну частину концерту - життєствердна Love Will Come to You, перший і єдиний інструментал Rouge, неймовірна пісня з речитативом - Choice Millionaire, швидка і плавна Brighter Than The Sun, похмуро-осіння Nothing Stays The Same, і в енкорі - титульна пісня альбому, Jealous Gods, яка починається спокійно, але на приспіві  своєю торжественістю розриває все всередині, торкається всіх струн душі.
Не обійшлося і без вічно популярних Late Goodbye (а ви грали в Max Payne?:), Lift, найкращої Carnival of Rust і моєї особистої улюблениці - Cradled In Love.

Практично після кожної пісні Марко щось говорив аудиторії, і це було так мило, так тепло, ніби в сімейному колі. Здається, Поети вже настільки зріднилися зі своїми українськими(бо про інших не знаю) фанами, що зникає почуття відчуженості між нами. Загалом після концерту зосталося почуття трансу, любові до гурту, такого прекрасного, до таких талановитих музикантів, до чудових пісень, які доходять до самих глибин. Ніби в серці запалилвся теплий вогник.
 Саме за цю неймовірну щирість, за повну віддачу, за жарти, за посмішки фанати знову і знову приходять слухати Поетів Падіння, і приходитимуть ще стільки, скільки ті приїжджатимуть. Я вже напевно приходитиму:)

POETS OF THE FALL 10.11.13

"Сome feed the rain
Cos' I'm thirsty for your love, dancing underneath the skies of lust.
Come feed the rain
Cos' without your love my life ain't nothing but this Carnival of Rust"

Вже вчетверте фінські романтики з чарівною назвою Poets of the Fall (Поети падіння, не осені!) відвідали Україну, і втретє - Київ. Не зважаючи на це, квитки швидко розійшлися, і вже з літа (та що там - з весни!) фанати перебували в стані солодкого очікування. Кожний концерт Поетів - це вибух пристрасті, це справжнє свято музики і кохання, наповнене глибокими текстами і прекрасними мелодіями. І не тільки я, їх велика прихильниця, так вважаю. Тисячі людей по всьому світу захоплюються чарами Поетів, і кожен знаходить щось своє, близьке до серця.

 Місце проведення концерту приємно мене вразило - насамперед затишною атмосферою і делікатністю охоронців:) Тоді як минулого разу, в клубі Бінго, і те, і те було не на високому рівні. Я прийшла до Стереоплази за півтори години, але там уже тоді було чоловік сорок, і з кожною хвилиною їх ставало все більше. До шостої години, коли нас почали запускати всередину, утворилася довжелезна черга, кінець якої сягав Червонозоряного проспекту:) Всього ж було близько трьохсот-чотирьохсот людей.

Хто раніше встає - тому Бог подає, а хто раніше приїжджає на концерт рок-гурту - той стає ближче до сцени:) Мені пощастило стояти в другому ряду від неї, тож я мала змогу насолоджуватися виступом, не визираючи з-за чиєїсь широкої спини:) Як завжди, основну аудиторію складали дівчата, подекуди траплялися і хлопці (яких ті ж дівчата притягнули за компанію, мабуть). Що поробиш - така вже у Поетів музика: здебільшого ніжна і лірична, повністю присвячена темі кохання. Проте не слід вважати, що швидких і запальних пісень в репертуарі немає - недарма їх музика визначається як рок.

Концерт почався точно в той час, який вказали самі Поети в своєму Твіттері за день до того - о 19:30. О сьомій по сцені почав походжати довговолосий чувак з техпідтримки, поява якого завжди знаменувала, що незабаром ВЖЕ ПОЧНЕТЬСЯ:) А коли на мікрофонну стійку повісили чорне пухове боа - зал узірвався аплодисментами і вигуками, бо ж усі знали, що то означає. І ось, темнішає зал, поодинокі прожектори пронизують задимлене повітря - і виходять вони: Оллі (гітара), Капітан (клавішні), Яска (гітара), Яні (бас) і Ярі (ударні). Не змушуючи нас довго чекати, на сцену шаленим вихром вискакує соліст, автор текстів і композитор - Марко Сааресто, чарівливий бас-баритон, від якого все дрижить усердині і хочеться втратити свідомість. У цей раз Марко обрав образ "привида" (як він сам потім сказав) - руки і півобличчя забарвлені чорною фарбою, лише прозорі блакитні очі блищать.

Концерт розпочався енергійною Wide Awake, і зал одразу почав стрибати разом із Марко, котрий просто-таки випромінював якийсь запал. Так само швидка композиція Show Me This Life (яка, як я чула, є однією з улюблених пісень самого Марко) - і за нею моя улюблена, надзвичайно лірична Cradled in Love. Це просто квінтесенція ніжності, серйозно! На ній зал затих, з усією силою вслухаючись в переливи акустичної гітари і гіпнотичний голос Марко. Лише сотні рук гойдалися в такт. Потім - знову перехід до швидкого ритму з піснею Kamikaze Love, яку не можна не любити. Реакцію залу опишу двома словами - підлога дрижала:) За нею - головна пісня одноіменного останнього альбому - Temple of Thought, дуже глибока і дещо прохолодна композиція. Невеличка інструментальна перерва, на якій у зал запустили величезні білі та червоні повітряні кулі, якими ми радісно перекидались із гуртом (насправді, більше з охоронцями попід сценою:), і якось навіть маніакально намагалися влучити кулею в гітаристів (бо вони найближче до нас стояли). Найбільше з нами грав басист Яні, за що йому дяка:) Та ось повертається Марко - і всі кулі летять у нього. Якусь він навіть відбив, залишивши чорний слід від руки (ця куля стала просто реліквією вечора). З першими акордами зал наповнив драйв - Locking Up the Sun, за якою послідувала одна з улюблених пісень публіки - Illusion and Dream. На цій композиції група традиційно підняла хто бокал вина, хто пляшку з мінералкою, хто банку коли (це Марко, бо він дуже любить солодке:), адже "I raise my glass and say Here's to you" - лунали слова. А ми ж на приспіві хором (і надивовижу чітко!) промовляли слово "...Dishonesty", чим порадували Марко.

Бачу, що я вже багато написала, тож не буду зосереджуватися на наступних трьох піснях (Diamonds for Tears, The Distance, Late Goodbye), якими завершилася основна програма, а перейду одразу до так званого Encore, який цього разу складався аж з п'яти пісень. Перед цим знову була перерва, вже для всієї групи, а коли вони повернулися, на обличчі Марко не було чорної фарби: "I wanted you to see the real me". Він сів на стільчику і виголосив справжню промову, темою якої, звичайно, було кохання. Здається, Марко остаточно змирився з тим, що аудиторія вважає його за духовного наставника:) Зазвучала акустична Сan You Hear Me, яка, власне і доносить основну ідею всієї їхньої творчості.

Наступна ж пісня стала справжнім подарунком, адже раніше вона не виконувалась на концертах, - All the Way For You, пісня, яка змушує хотіти від Марко дітей:) Можете уявити вдячність залу, дівчата просто мліли від захвату. Потім - швидка Running Out of Time, і нарешті, дві найкращі, найвідоміші пісні Поетів - Carnival of Rust і Lift. Вони дійсно прекрасні, що тут ще сказати.

Виконавши 16 пісень, гурт помахав ручками (ми помахали у відповідь, звісно) і пішов за куліси. Овації лунали ще хвилин 10, аж поки не ввімкнули світло. Але і тоді ми не вгамувалися, продовжуючи стояти під сценою в надії на автограф-сесію. Особливо чекала цього я, адже на попередніх двох концертах мені так і не вдалося пробитися до музикантів:( І уявляєте моє розчарування, коли вони так і не вийшли! Все ж, я не надто засмутилася, адже ейфорія від концерту далася взнаки, підібрала трояндову пелюстку (з троянди, яку Марко розкришив під час якоїсь пісні) і пішла собі. На вулиці тиша просто дзвеніла в моїй голові. Всі обличчя, які я зустрічала, йдучи, просто світилися від радощів пережитого. І моє, думаю, також, хоча це вже третій концерт Поетів, який я відвідую:)

З мінусів лише варто зазначити якість звуку - голос Марко дуже сильно перекривався інструментами, тож важко було почути слова. Але то таке:) Загального враження не зіпсувало:)

Кажуть, що навесні Поети знову приїдуть до нас, і це просто чудово, бо їхні концерти дають змогу відчути це життя повніше, глибше зрозуміти його, відсторонитися від повсякденної суєти і просто насолодитися якісною музикою.

Тож разом з усіма фанатами дякую Поетам за черговий незабутній вечір і з нетерпінням чекаю весни!

POETS OF THE FALL 28.03.13

"I'm here tonight, the passion of your life..."

(c) PotF - Lie Eternal

Не смотря на то, что я к чертям разбила колени по дороге из универа, вчерашний день задался:)

В Киев приехала моя горячо любимая группа - Poets of the Fall, Поэты падения, "похитители девичьих сердец"...Я слушаю их с 2010, и красивее мужского голоса не слышала. Не говоря уж о чудесных текстах и прекрасной музыке.

Так вот, вчера наконец наступило событие, которого я ждала еще с прошлой весны (если точнее, то с конца прошлого их концерта:) - Поэты снова приехали, посетив Киев последним в своем туре.

Специально я вышла за три часа до начала, расчитывая отвести половину этого времени на дорогу и прийти заранее, ведь на таких концертах чем раньше прийдешь - тем ближе к сцене:)

Но когда я подошла к клубу "Бинго", где и проходил концерт, там уже стояло человек сорок. Видимо, пожалев мерзнущих фанатов, охрана запустила нас внутрь. Я сначала обрадовалась, но напрасно, как оказалось:) Пришлось постоять в вестибюле с 18:30 до 20:00. К тому же, охранники постоянно надоедали просьбами отступить на два шага назад, в результате чего меня немного оттеснили. Но наконец нас начали порциями пускать в зал, и, как я не спешила, попала примерно в четвертую от сцены линию людей. В этот раз, как мне показалось, помещение было больше и между нами и сценой было свободное место, где стояли охранники. Это мне не понравилось, ведь в прошлый раз такого не было и первые ряды имели счастье лицезреть группу в метре от себя и иногда даже пожать руку Марко:)

Минут через двадцать, в течении которых все наблюдали за чуваком, который проверял на сцене звук, наконец потух свет и вышли они...

Олли, Капитан, Яска, Яни и Яри...Первые аккорды - и выходит он. Марко Сааресто, обладатель дивного бас-баритона, автор и исполнитель...Лицо его выкрашено, как в знаменитом клипе Carnival of Rust (который, к слову, был признан лучшим клипом Финляндии на все времена), то есть белое с черной полосой у левого глаза. На голове - фирменный котелок из того же клипа. На стойку микрофона заранее было повешено красное перьевое боа (в прошлый раз было черное). Этому боа сильно досталось во время концерта...Марко просто терзал его, перья так и летели:)

Первая песня - Delicious, заводная ритмичная песня, которая с ходу зажгла зал. Следом - Locking up the Sun, Kamikaze love и Jeremiah Peacekeeper. Про последнюю хочется сказать особо...Марко сообщил, что эта песня - одна из его любимых и ему интересно увидеть нашу реакцию. И запел...Я раньше не особо обращала на нее внимания, но Марко так проникновенно и нежно исполнил ее, что я взглянула на эту балладу по-новому.

Дальше - одна из моих любимых, Given and Denied, за ней - резкая и быстрая Don't Mess With Me, под которую толпа буквально бначала бушевать:) В припеве мы скандировали (причем поразительно четко) вслед за Марко: "Don't, don't, don't mess with me!!":) Мне понравилось,  и Марко тоже:)

Дальше - главная песня последнего одноименного альбома Temple of Thought, с простой мелодией и глубоким текстом, потом Everything Fades, и, наконец, моя самая-самая любимая Cradled in Love. Вот это воплощенная нежность!Марко попросил нас петь с ним, и мы с удовольствием выпоняли его просьбу:) На этой песне мы устроили флешмоб: подняли заранее заготовленые сердечки с надписью "спасибо" на финском и качали ими в такт песне. Группа была благодарна:)

Следом - размехивание руками на Stay, прыжки на Running out of Time (перед этой песней Марко начал тяжело дышать, так что все были в недоумении, но потом она назвал песню и все стало ясно:), Illusion and Dream (на которой группа традиционно подняла бокалы), Diamonds for Tears (вроде не моя любимая, но жутко заедает. Перед концертом именно она звучала в голове, и после концерта - тоже:), и Late Goodbye. Именно эта песня принесла первую известность Поэтам как саундтрек и игре Max Payne. Для меня же все началось с лучшей Carnival of Rust, так что Late Goodbye не вызывает особых эмоций.

После этой песни группа удалилась на пару минут и вскоре вышла, чтобы исполнить на бис свои лучшие хиты, которые извесны всем:

1) Sleep. Вышли сперва только Капитан и Марко. "Aren't you sleepy? Me and my Captain are going to sing a nice song....". Чудесная песня, очень чувственная, одна из самых извесных. Отлично подходит для колыбельной:)

2) Dreaming Wide Awake. Под нее отлично прыгать, что Марко с Олли и делали, собственно:)

3) Carnival of Rust. Вот уж где зал пел - всю, от начала до конца, ведь это визитная карточка Поэтов, общепризнанно лучшая песня, лучший клип, лучший альбом...шедевр. 

4) Lift. Последний заряд энергии...умирающий мотылек. Я мотыльком сложила руки:) Кроме меня самой я заметила всего несколько таких мотыльков, так как это движение знают только те, кто тщательно отследил историю группы. И я убеждена, что Марко заметил мои руки, я видела его взгляд:) Хотя сложновато было держать руки в таком положении, но я выдержала всю песню:)

И самое последнее...Марко с безумным выражением на лице выползает на сцену, пролазит под ногами Яски, встает и исполняет пару строф Happy Song. Я так и не смогла понять эту песню:))

Прощание, Яри кидает свои палочки в толпу, Олли кидает бутылки с минералкой, Капитан делает вид, что кидает свой ноутбук, и все уходят:) 

И тут началась печаль. По крайней мере, для меня. Дело в том, что я намеревалась взять афтограф. Но не вышло:(( Все музыканты прошлись по несколько раз вдоль толпы, но взять афтографы удалось только тем, кто стоял у самого забора:( 

Марко вышел уже без грима, в черной футболке и с улыбкой. Он вообще был очень улыбчивый и милый, и на прощание обнял толпу ( по крайней мере, попытался:).

Но я все же ухватила кое-что на память:) Красное мокрое перышко с его многострадального боа!:) Такое впечатление, что это перо архангела Гавриила:)

Ну вот. В целом, конечно, очень понравилось, было чудесно наблюдать любимого певца так близко и слушать его чарующий голос вживую...этот голос заставляет хотеть от Марко детей:D

Но настроение после концерта было не очень, все из-за неполученного афтографа, это меня серьезно расстроило...Плюс еще целый год ждать следующего концерта. 

Фух...Вроде все сказала. 

А, да. ОГРОМНОЕ, все-таки, спасибо Поэтам, что уже десять лет вносят счастье и гармонию в души людей. Продолжайте в том же духе, ребята, и не вздумайте останавливаться!